ВУЗ ШАГ
 
Комунальний дошкільний навчальний заклад "КАЗКА"
 
_

Батьківський лекторій

                      "БАТЬКІВСЬКА ЄДНІСТЬ – ВАЖЛИВИЙ ЗАКОН ВИХОВАННЯ"

Досить поширеним явищем у сімейному житті є намагання деяких батьків завоювати дешевий авторитет у дітей за допомогою таких прийомів, як запобігання, своєрідний підкуп, показ своєї доброти тощо.

Батьківський розрахунок тут доволі простий: дитина побачить, як її люблю і любитиме мене. При цьому батьки не враховують той факт, що дитяча проникливість сильніша за проникливість дорослої людини. Для дитини дорослий – перспектива її життя і розвитку, її майбутнє. Саме тому діти досить уважно вивчають дорослих, у першу чергу власних батьків, обираючи для наслідування привабливі для них риси, якості характеру, манери, норми поведінки.

На певній стадії розвитку, як правило, помічає згадану фальш і нещирість у поведінці батька чи матері. Наслідком цього стає, по-перше, втрата авторитету батьків у дітей, втрата поваги до батьків, і по-друге, формування таких негативних якостей, як лицемірство, брехливість, нещирість.

Ще гірше, коли батько або мати вступають у своєрідне змагання в зовнішньому прояві любові до дітей. Запитання «Кого ти більше любиш – маму чи тата?» не таке вже й абстрактне у практиці сімейного виховання, особливо, якщо воно підкріпляється відповідними діями з боку батьків. Нерідко в сім'ях виникає своєрідне змагання між батьком і матір'ю у проявах «любові до дітей». Подібні явища можуть мати місце в сім'ях, де батьки живуть між собою у злагоді. Але такий стиль виховання веде до негативних результатів.

 Зокрема, вказана змагальність батьків у прояві любові до дітей тягне за собою такі небажані наслідки: за наявності в сім'ї двох або більше дітей відбувається своєрідний поділ сфер впливу батька і матері на них, з'являються улюбленці й обділені любов'ю, між дітьми може виникнути відчуженість або навіть ворожнеча.

 Якщо дитина в сім'ї – одна, то у подібній ситуації, зваживши всі «за» і «проти», вона віддає перевагу комусь одному з батьків, відсунувши на другий план іншого. Інший з батьків буде обійдений дитячою увагою. Такий стан веде до розладу між батьками, а дитина росте, нещирою,користуючись конкуруючою батьківською любов'ю.

 

Картинки по запросу клипарт патріотичний

«Патріотичне виховання дітей старшого віку»

Дитинство – час незабутніх переживань, яскравих вражень, які довго зберігаються в пам"яті людини і стають органічною частиною її духовного світу, що пов"язує з рідною домівкою, місцями , де вона народилася і зросла.

Дошкільний вік є сприятливим періодом для розвитку патріотичних почуттів. Патріотичне почуття це переживання, з яких у майбутньому виросте громадянська позиція особистості, її людська та національна гідність. У дитинстві вони виявляються в любові до , рідної оселі, міста , в якому народилися, рідної землі, , шанобливому ставленні до культури своєї родини , мови. Дошкільник тільки починає осягати ці складні почуття і його не можна квапити. Патріотичні почуття дошкільників формуються в процесі спілкування з оточуючим середовищем людьми, виконання з ними спільної діяльності. Вони спрямовані на розкриття і формування спільно людських моральних якостей особистості любов, гідність,вірність, відданість батькам,залучення до джерел національної культури,збереження природи рідного краю. Виховання емоційно- діяльнісного ставлення та почуття причетності до оточуючих.

Саме тому робота з патріотичного виховання охоплює цілий комплекс завдань,серед яких патріотичними є :

Виховання в дитини любові і почуття причетності до своєї сім"ї, до дитячого садка,вулиці,міста;

Формування бережливого ставлення до природи рідного краю;

Формування толерантності, почуття поваги до інших людей;

Формування поваги до моральних цінностей,традицій, звичаїв,культури рідного народу;

Ознайомлення дітей із символами держави.

Патріотизм кожної дитини починається з рідної домівки,домашнього вогнища. Неньчина колискова пісня та її ніжне слово, мовлене рідною мовою, батькова мудра настанова та наука, бабусині казочки та дідусеві легенди, родинні традиції та звичаї - з усього цього виростає патріотизм. Бо все це глибоко западає в душу і ніколи не забувається.» З родини йде життя людини», « Без сім"ї немає щастя на землі»саме так говорить народна творчість про родину.

Пригадайте, шановні батьки, прислів"я про родину.

Саме в родині закладаються засади патріотично – моральної та національної свідомості: в ході щоденного життя, в його радостях і смутках зароджується взаємоповага між людьми,любов,симпатія. При цьому важливо,щоб дитина навчилася не тільки брати, але й віддавати любов,турбуватися про рідних з дитинства ,бути уважною до близьких людей.

Ми навчаємо дитину з перших років життя любити батьків, допомагати їм. Однак для того щоб ці почуття стали початком любові до Батьківщини , важливо ознайомлювати дітей із роллю батьків , як громадян, працівників, що вносять свій вклад в майбутнє нашої країни. Це можуть бути спільні з дітьми прогулянки містом, де батьки звернуть увагу дітей на чистоту або забрудненість міста, бесіди з дітьми про необхідність берегти природу рідного краю, задля збереження здоров"я та життя свого , в першу чергу, та рідних. Це може бути спільна праця біля подвір"я: висадка дерев, квітів, – прибираємо,прикрашаємо – робимо разом наше місто чистим , гарним; Розповіді батьків про свою роботу, яку користь вони приносять суспільству дають можливість дітям усвідомити значення кожного в розвитку рідної держави , краю.

Виховний вплив батьків на дітей постійний. Вони впливають навіть тоді, коли нічого не роблять спеціально – просто своїми вчинками , прикладом, висловлюваннями тощо. Наслідуючи батьків, як найближчих і найбільш авторитетних людей, дитина засвоює норми поведінки, ставлення до природи ,до людей ,що оточують ,до рідного міста.

Велике значення в патріотичному вихованні дошкільнят мають традиції та звичаї сім"ї. Потрібно, щоб діти пам"ятали в дошкільному віці, звичайно, з допомогою дорослих, про дні народження батька та матері, сестер та братів, бабусь та дідусів, своїх товаришів, не забували про подарунки для них. Добре , коли діти дарять те, що зроблено своїми руками. А навчити їх цьому приємному заняттю наша з вами справа.

Частиною патріотичного виховання є виховання любові до природи рідного краю. А почуття до природи розвиваються в ході природоохоронної діяльності. Бувайте якомога частіше з дитиною на природі в лісі, біля моря, на лимані, біля каналу, в парках та скверах рідного міста. Звертайте увагу дітей на неповторну красу навколишньої природи і хоча б одне деревце , або кущик щорічно саджайте разом з дитиною, доглядайте і спостерігайте за ростом та розвитком рослини, отримуйте задоволення самі і вчіть дитину насолоджуватись спільними здобутками. Знайомте дітей з назвами дерев, квітів , трав;розповідайте відомі вам легенди про рослини рідного міста.

По справжньому полюбивши природу, діти не будуть байдужі до рідного містечка , до Батьківщини.

Рідне місто… Нам необхідно показати дошкільникам , що рідне місто славетне своєю історією, традиціями, пам"ятниками, кращими людьми. Діти повинні зрозуміти, що їхнє місто – частина Батьківщини. Добре, якщо діти будуть знати,які визначні пам"ятники, музеї в місті, відомі люди,які прославляють не тільки місто , а й країну. Батькам необхідно знайомити дітей з історією рідного міста , архітектурою , походженням назв вулиць , парків.

 

Пам'ятка для батьків

Родина — це природний осередок найглибших людських почуттів, де дити­на засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності, любові до рідного краю. У родинному середовищі по особливому сприймаються звичаї та традиції, рідна природа, спогади стар­ших.

Плекаючи у дітей почуття любові до Батьківщини, виховуючи майбутніх гро­мадян держави, дорослі мають їм прищепити глибоку повагу і турботливе ставлення до своєї малої батьків­щини — рідного міста. Важливо, щоб малята усвідомили, що вони не просто споживачі багатств рідної землі, а її творці, захисники. І якщо ви насправді хочете виховати у вашої дитини любов до рідного міста, батьківської хати, якщо ви хочете закласти готовність збе­рігати і примножувати багатства рідного краю, якщо ви хочете, щоб запах квіту­чих каштанів і бузку в дорослому житті повертав ваших дітей до рідних порогів не забудьте:

* Йдучи вулицею рідного міста, роз­повісти про визначні пам'ятки, які зна­ходяться на цій вулиці.

* Познайомити дітей із назвою вули­ці, на якій ви знаходитеся. Чому вона так називається?

* Відвідати разом всією родиною краєзнавчий музей. Після відвідин обговоріть з дітьми те, що ви там поба­чили.

* Побувати в пра бабусь та пра дідусів і розпитати, що вони знають про історію рідного міста. Які цікаві легенди, при­казки, забавлянки вони знають? Запишіть, а потім завчіть їх з дітьми.

* Здійснити цільову прогулянку разом з дітьми по визначних місцях рідного міста, а ввечері запропонуйте намалю­вати свої враження від прогулянки.

* В День Перемоги всією родиною відвідати парк Пам'яті. Вшануйте вете­ранів Великої Вітчизняної війни, покла­діть квіти до пам'ятника.

* Завжди звертайте увагу на чистоту і порядок у рідному місті. Поговоріть з дітьми, як зробити так, щоб місто завжди було охайним і привабливим.

* Разом з дітьми посадіть біля свого будинку квітники, дерева. Доглядайте за ними разом з дітьми.

* Частіше розповідайте дітям про видатних людей, які проживали чи про­живають і донині в рідному місті.

* Знайомте дітей зі звичаями та тра­диціями рідного краю.

* А якщо ви хочете посіяти в душі дитини золоті зернятка духовності, любові до рідного краю, слова, співай­те, читайте, спілкуйтеся із нею мовою кращих творів українського фольклору та видатних вітчизняних поетів і пись­менників.

* Запропонуйте дітям намалювати Кам"янку в майбутньому.

* Створіть сімейний фотоальбом «Я і місто моє — Кам"янка ». Разом з дити­ною придумайте вірші про рідне місто. Запишіть їх під фотографіями.

Нехай ваші діти зростають гідними синами і донями рідного краю, рідного міста.

Плекаючи у дітей почуття любові до Батьківщини, виховуючи майбутнього громадянина, дорослі мають передусім прищепити дітям глибоку повагу і турбо­тливе ставлення до своєї малої батьків­щини — рідного міста, району.

 

 

 

                Комп'ютер "за" та "проти"

Батьків, як правило, найчастіше турбує вплив комп'ютера на зір і шкоду випромінювань, а також можливість отримати в особі власної дитини майбутнього комп'ютерного фаната, зануреного в штучний віртуальний світ, що веде його від реального життя.
Купивши своїй дитині комп'ютер або кишенькову електронну книгу, зітхають полегшено, так як цим в якійсь мірі вирішуються проблеми вільного часу дитини, його навчання (по навчальним програмам) або розвитку (по розвиваючих програм), а також отримання їм заряду позитивних емоцій від улюбленої гри і т.п. Сьогодні привабливість комп'ютера не порівняти ні з телевізором, ні з будь-яким іншим заняттям.
Маленький дитина - дуже чутливий організм, всі фізіологічні системи якого, в тому числі і необхідні для успішної взаємодії з комп'ютером, розвиваються в дошкільному та молодшому шкільному віці. Нерегламентовані заняття на комп'ютері на тлі постійно збільшується інформаційного навантаження можуть прискорити несприятливі зміни в самопочутті дитини, вплинути на його психіку. Радимо звернути увагу батьків на наступні моменти.
  - Купуйте для вашої дитини комп'ютер і дисплей хорошої якості, не економте на здоров'я дітей.
  - Розмістіть комп'ютер на столі в кутку кімнати, задньою частиною до стіни, в добре освітленому місці, але так, щоб на екрані не було відблисків.
  - Правильно організуйте робоче місце дитини. Підберіть меблі, відповідного зростання.
Для маленьких дітей зростом 115-130 см рекомендована висота столу - 54 см, висота сидіння стільця (обов'язково з твердою спинкою) - 32 см; вище - 130 см - відповідно 60 і 36 см. Відстань між дитиною і дисплеєм не менше 50-70 см (чим далі, тим краще) Поза дитини - пряма або злегка нахилена вперед, з невеликим нахилом голови, посадка стійка: дитина повинна сидіти на стільці, спираючись на 2/3 - 3/4 довжини стегна. Простір між корпусом тіла і краєм столу - не менше 5 см. Руки вільно лежать на столі, ноги зігнуті в тазостегновому і колінному суглобах під прямим кутом і розташовуються під столом на спеціальній підставці (опора для ніг обов'язкове).
  - Робіть щоденне вологе прибирання в приміщенні, де використовується комп'ютер. Провітрюйте частіше кімнату; для збільшення вологості повітря встановіть акваріум або інші ємності з водою.
  - Протирайте екран чистою ганчіркою або губкою до і після роботи на комп'ютері.
  - Поруч з комп'ютером поставте кактуси: ці рослини поглинають його шкідливі випромінювання.
  - Особливо ретельно відбирайте для дітей комп'ютерні програми: вони повинні відповідати віку дитини як за змістом, так і за якістю оформлення.
  - ПАМ'ЯТАЙТЕ: без шкоди для здоров'я дошкільнята можуть працювати за комп'ютером не більше 15 хвилин, а діти короткозорих батьків і діти з відхиленнями в стані здоров'я - тільки 10 хвилин в день, причому 3 рази в тиждень, через день.
  - Після кожного заняття проводите з дитиною вправи для очей і загальнозміцнюючі вправи.

 

 

«Рекомендації батькам щодо взаємодії з дитиною»

Почнемо з того, що відмовимося розглядати дитину як об'єкт виховання. Дитина — це особистість. Вона має право на любов і повагу до себе — такої, якою вона є. Поводитеия з всю треба дбайливо, щоб вона розвипадася в згоді з самою собою. Для цього потрібно передусім, щоб батьки зробили зупинку в своїй життєвій гонитві за манівцями (грошима, кар'єрою, успіхами) і спробували побачити свою дитину та все прекрасне в ній.

• У дитині приховано безліч можливостей і талантів. Для того щоб ввввляти себе, втілювати свої можливоті життя,  їй потрібні визнання та підтримка близьких. Віра батьків в обдарованість дитини допомагає їй повірити в  себе і виявити здібності.

• Дитинна має бути упевненою в батьківській любові незалежно від своїх сьогоднішніх успіхів і досягнень.

• Формула  істинного батьківського прийняття — це не «люблю, тому, що ти хороший», а «люблю, тому, що ти є, люблю такого, який є».

• Спілкуватися з дитиною необхідно на рівних, не принижуючи її гідності, не підвищуючи голосу, не ставлячи її в залежність від вашого стану чи настрою.

• Виробіть для себе правило не оцінювати негативно особистість дитини, а піддавати критиці тільки неправильно здійснену дію або непродуманий вчинок. Наприклад, замість «Ти дуже жадібний хлопчик» можна сказати «Мені шкода, що ти не поділився із сестрою іграшками».

• У спілкуванні з дитиною бажано використовувати не узагальнення: «Ти вічно кидаєш рюкзак де попало, а ситуативні зауваження: «Сьогодні твій рюкзак лежить не на місці». Постійна мова формує образ — «Я» дитини. Краще в постійній формі оцінювати чесноти її особистості, а в тимчасовій — негативні.

• Не порівнюйте  дитину з іншими дітьми. Більшість дітей хворобливо. діпх хворобвиво ставиться як до негативних порівнянь, так і до схвалення дій інших дітей, сприймаючи те як нелюбов до себе. Краще порівнювати поведінку дитини з поведінкою вчора, акцентуючи увагу на позитивних моментах.

• Намагайтеся частіше ставити дитину в ситуації, коли вона самостійно робить вибір, довіряйте робити те, що вона може зробити сама. Створюйте сприятливі умови для дитини, щоб вона сама могла домогтись успіху. Це привчає дитину до самостійності, формує віру в себе. Якщо ви використали більшість методів впливу на дитину, а її негативна поведінка повторюється, реагуйте на це нейтрально та неемоційно, уникайте конфлікту з дитиною. Необхідно пам'ятати, що нерідко дитина свідомо припускається поганих вчинків з єдиною метою — домогтись уваги дорослої людини. У цій ситуації дайте відчути, що більш ефективний спосіб привернути до себе вашу увагу — це добре поводитись.

• Зверніть увагу на те, які норми і цінності ви передаєте дитині своєю поведінкою, який приклад став­лення до людей, до життя ви їй показуєте.

Який спосіб взаємодії з дитиною ви оберете — справа вашого смаку, характеру, освіти, але головне — питайте себе частіше: «Якою я хочу бачити свою дитину в майбутньому? Що я можу зробити для того, щоб вона росла в гармонії з собою?»

Шляхи досягнення мети можуть бути різними, але в результаті процесу взаємоспілкуваиня з батьками кожній дитині необхідно отримати самостійність і свободу думки, набути любов до світу і бажання його пізнавати.

 

 

 

 

 «Задоволення потреб дитини — важлива умова її розвитку»

Особливу роль у формуванні особистості дитини відіграє те, наскільки задоволене її основні потреби — фізіологічні, потреби любові, безпеки і визнання. Якщо ці потреби задоволене повною мірою — дитина росте без особливих труднощів. Деривація, недостатнє задоволення будь-якої з цих потреб перешкоджає формуванню основних структур особистості (почуття особистої гідності, упевненості в собі тощо), які допомагають людині жити в гармонії з собою і довкіллям.

Розгляньмо ці потреби послідовно.

1. Фізіологічні потреби (в їжі, в сенсорній стимуляції). Коли мати годує дитину грудьми, вона не тільки забезпечує нормальне живлення її організму, а й «насичує» його вітальністю, життєвою силою, необхідною для подолання життєвих труднощів". Відсутність грудного молока, штучне харчування може призвести до дефіциту життєстійкості особистості.

Ніжні дотики, мамині пестощі допомагають малюкові відчути себе, пізнати межі свого тіла, яке уп­родовж життя залишається опорою для самоусвідомлення.

2. Потреба в безумовній любові. Потреба в батьківській любові — справді життєво необхідна потреба маленької людської істоти. Якщо в перші роки життя любов батьків, забезпечу є життя й безпеку дити­ни, то в процесі дорослішання вона виконує функцію підтримки рівноваги внутрішнього, емоційного і психологічного світу дитини. Вона полягає в тому, щоб бути для когось значущим, посідати певне місце в житті і серці цієї людини. Це потреба в доброму і м'якому ставленні. Це також потреба дитини в тому, щоб у вій бачили її саму, а не когось іншого, щоб не порівнювали ні з якою іншою дитиною. Простіше кажучи, це потреба бути в очах інших людей неповторною й єдиною. Любов і прийняття людиною самої себе залежить від того, наскільки її любили і приймали в дитинстві батьки.

3. Потреба в безпеці. Діти — тендітні істоти. Вони входять у незнайомий світ, складний і небез­печний. Минуть роки, перш ніж вони стануть дорослими, знайдуть і посядуть своє місце в суспільстві.

Всі ці роки вони відчуватимуть потребу в захисті, порятунку від страху і прикрощів. Вони потребують присутності батьків, які не бояться життя, які досить стійкі для того, щоб спокійно прийняти їхні страхи, допомогти їм висловити ці страхи, навчитися дивитися в обличчя труднощам. Дітям потрібно відчувати опору в своїх рідних.      

4. Потреба в повазі або визнанні. Для того щоб почуватись упевнено, відчувати свою корисність і значущість, дитині необхідно, щоб хтось схвалював й дії, визнавав досягнення, вірив у її можливості.

Важливо зазначити, що незадоволена в дитинстві потреба стає основною мотиваційною силою до­рослої особистості. Наприклад, людина, позбавлена в дитинстві контакту з матір'ю, її турботи і захисту, постійно шукає захищеності в навколишньому світі: стабільній роботі, в сім'ї, у придбанні страховки і таке інше. Невизначені ситуації вона переживає надто болісно, оскільки вони нагадують дитячу травму. Вона постійно прагне заповнити дефіцит почуття впевненості.

Отже, як було зазначено, уявлення дитини про себе формуються внаслідок взаємодії з дорослими, передусім значущими і небайдужими. Близьке оточення є для дитини дзеркалом, в якому вона бачить себе, завдяки якому починає себе розуміти.

Оскільки батьки є авторитетом для дитини, їхня думка особливо не піддається критиці, багато з того, що вони кажуть на адресу дитини, автоматично стає частиною її особистості, її уявленнями про себе.

Лекція 6. «Сходинки розуміння, або як краще любити свою дитину»

1. Значення батьків у розвитку особистості дитини переоцінити неможливо. Батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важливий життєвий досвід, знання про себе і про світ. З батьківської подачі діти засвоюють поняття про Добро і Зло. Під впливом батьків формується основна структура особистості — система уявлень і ставлень до «Я» (себе), до людей, до світу, яка багато в чому визначає характер і поведінку людини.

Ставлення матері до своєї дитини, ще до її появи на світ, може вплинути на майбутній розвиток особистості. Коли дитина перебуває в утробі матері, між нею і мамою існує не тільки фізіологічний, а й психологічний зв'язок. Вона відчуває стани та ставлення матері, особливо ті, що пов'язані з нею: хоче вона її чи ні, любить чи ні. Вона відчуває також настрій мами: радість, страх, тривогу тощо. Багато з того, що дитина відчуває у внутрішньоутробному стані, відображається на її розвитку. Зрозуміло, що дитина, яку хотіли і любили ще до появи на світ, поводитиметься інакше, ніж та, на яку не звертали уваги і якій уже тоді доводилося захищатися від негативного впливу батьків і оточення.

Дитина народжується беззахисною, безпорадною і залежною. У неї немає ні здатності керувати собою, ні стійкості і сили зустріти життя. Єдиним орієнтиром, необхідним для формування образу самої себе і навколишнього світу, є ставлення до неї близьких, їхні реакції на неї. Вона приймає все, що адресує їй світ — чи то усмішка, ласкаве слово, чи незадоволений погляд, докір. Оскільки маленька людина не має слів для того, щоб оформити свої переживання. Її реакції на ставлення близьких виливаються в почуттях. Ці почуття «записуються» в її внутрішньому світі, поповнюють сховище даних про себе і про світ. Переживання перших років життя накладають відбиток на все подальше життя людини.

2. Якщо спілкування з батьками має позитивний емоційний фон, дитину люблять безумовно, приймають з усіма її «плюсами» і «мінусами», вона знає і відчуває це навіть тоді, коли батьки виказують невдо волення її поведінкою чи карають. У неї закладаєтьсі почуття цінності свого «Я», упевненості в собі. Доброзичливий до неї світ вона сприймає як безпечне і стабільне місце, а людей як надійних і дбайливих, з'являється почуття довіри до оточення. Упевненість і довіра допомагають малюкові виявляти себе, .ставати самим собою. Ставши дорослою, така дитина любитиме себе та інших, житиме в злагоді з собою і світом.                             -

Однак батьки можуть бути емоційно холодними, відчуженими, незрілими, ве здатними на любов або такими, що не надають їй значення. Відчуження й байдужість батьків породжують у дитини відчуття нікчемності, непотрібності, меншовартості. На основі цих переживань розвивається банальна тривога — почуття безпорадності й самотності в світі, який уявляється ворожим. Це почуття порушує правильне уявлення дитини про себе, закладає основу комплексу неповноцінності. У майбутньому вона, найімовірніше, виявлятиме або агресію, ворожість, авторитарність у ставленні до оточення, або плаксивість, залежність, нерішучість, відчуженість, закритість від людей.

Є сім'ї, в яких батьки буквально «загодовують» дитину любов'ю, оточують надмірною опікою, ша­нуванням, захопленням, виконують найменші примхи. Приймаючи безмежну любов і відчуваючи свою надцінність незалежно від своїх реальних: якостей, дитина стає себелюбною, егоїстичною, вимогливою до інших, але не до себе. Виростаючи, вона виявляє «власницький» характер: інші повинні належати тільки ЇЙ, задовольняти тільки ЇЇ потреби, так само, як раніше це робили батьки.

3. У психології існує таке поняття як умовна любов, за якої дитина отримує ніжність і ласку як на­городу тоді, коли батьки нею задоволені. Дитину люблять «за щось», приймають тільки тоді, коли вона поводиться відповідно до вимог і очікувань батьків, коли слухняна і подає надії на успішне майбутнє. За таких умов дитина стикається з тим, що батьки цінують одні й відкидають інші прояви її особистості. Одним з несприятливих наслідків такого ставлення є установка: «Любов потрібно заслужити покірною поведінкою», яка в дорослої людини виявиться рисами конформності, залежності від інших, надмірною поступливістю. Така дитина пригнічує свою індивідуальність заради отримання визнання й любові інших людей, боїться сказати «ні», дозволяє іншим «експлуатувати» себе, оскільки вважає, що любити її можна лише за щось. Наприклад, за чуйність, за гарні оцінки чи за перемогу на спортивних змаганнях. Згодом у неї розвивається високий рівень тривожності через постійне прагнення догодити дорослим і «заслужити» їхню любов. Це разом із неможливістю відповідати часто завищеним вимогам дорослих формує комплекс неповноцінності, вразливість до зовнішніх впливів і, врешті-решт, життєву неуспішність.  Отже, для досягнення позитивних результатів у вихованні батьки мають прагнути:

• пізнати свою дитину через увагу до неї, через зацікавлене емоційне спілкування з нею;

• полюбити її безумовною любов'ю, просто за те, що вона є, й не боятися виказувати свою любов;

• прагнути зрозуміти свою дитину, її потреби і проблеми, частіше розпитуючи про справи і сподівання;

• підтримувати ініціативи, допомагати дитині долати перешкоди на шляху її життєвої самореалізащї й розвитку.

 

                   

                                                                                 

«П'ять шляхів до серця дитини»

 

Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні навчитися виявляти свою любов до неї. Спілкуючись із дітьми, батьки насамперед мають частіше нагадувати собі таке:

1. Перед вами — діти.                 

2. Вони поводяться як діти.

3. Буває, що їхня поведінка нервує батьків.

4. Якщо я виконаю свої батьківські обов'язки і любитиму дітей, незважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають.

5. Якщо я люблю їх незважаючи ні на що, вони відчуватимуть упевненість у собі і мою підтримку.

Дітям необхідна любов батьків — це одна з найголовніших потреб дитини. Висловлювати свою любов дитині батьки можуть через:

• дотик;

• слова заохочення;

• час;

• подарунки;

• допомогу.

Дотик — один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виявляєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо Їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м'яко, навіть тоді, коли одне задоволені. Слід менше вимагати від дитини і частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені буде приємно, коли ти...»

Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час — це ваш подарунок дитині. Ви нібито кажете їй: «Ти потрібна мені. мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми спільного дозвілля в кожній сім’ї   різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим своїм уподобанням, а передусім — своїй дитині.

Подарунок є символом любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які отримують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що річ не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кіль кістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо намагаєтесь підкупити її — це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо то одяг. Подарунки не обов'язково купувати, можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки тощо. Головне — придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство — це професії, й дуже нелегкі. З вами укладено контракт принаймні на 18 років; і робочий день у вас ненормований. Щодня діти звертаються до вас із різноманіт­ними проханнями. Завдання батьків — почути ці прохання й відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки бурчать і сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.   

 

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.(З книжки Гері Чепмената, Росе Кемпбел «П'ять шляхів до серця дитини»)

 

"ЕТИКА ПОВЕДІНКИ"

Дошкільне дитинство - короткий, але важливий період ствердження особистості. В ці роки дитина отримує початкові знання про навколишній світ, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер.

У вітчизняній системі народної освіти особлива увага приділяється моральному вихованню, підростаючого покоління. Одним із напрямків у моральному розвитку дитини є виховання культури поведінки.

Уже у молодших дошкільників у різноманітних іграх і спостереженнях, в процесі праці з самообслуговування і виховання нескладних доручень необхідно формувати навички ввічливого відношення з близькими для дитини дорослими і однолітками, бережливого відношення до іграшок і речей, якими всі користуються.

Виховний вплив педагогів і батьків на дітей повинен бути єдиним, постійним і послідовним.

У "Програмі вихованні навчання в дитячому садку" сформульовані завдання і зміст морального виховання в цілому і його складової частини - виховання культури поведінки з урахуванням вікових особливостей.

Ефективним засобом виховання є правильно організований режим, заняття, ігри і різноманітна самостійна художня діяльність.

Завдання виховання культури поведінки у програмі розглядаються як складова частина морального виховання і сформульовані вони у вигляді цілком конкретних вимог: прищеплення дітям необхідних гігієнічних навичок, культури вчинків в різних ситуаціях і позитивних взаємовідносин у різних видах діяльності; виховання певних елементів моральної свідомості і моральних почуттів, які повинні сформуватись у дітей при їх постійному ознайомленні з навколишнім світом, формування початкових елементів трудового виховання. Всі ці завдання зорієнтовані на вік дітей і розміщені в різних розділах програми.

Такий принцип викладання програмних вимог дозволяє вихователю заповнити моральним змістом різноманітну діяльність дітей, організувати їх щоденне спілкування. Цілеспрямовано формуючи у них такі моральні якості як гуманізм, колективізм, патріотизм у їх первісній основі.

Поняття "культура поведінки дошкільника" можна визначити як спільність корисних для суспільства стійких форм щоденної поведінки у побуті, у спілкуванні, у різних видах діяльності.

Культура поведінки не зводиться до формального виконання етикету. Вона тісно пов'язана з моральними почуттями і уявленнями і, в свою чергу, підкріплює їх.

У змісті культури поведінки дошкільнят можна умовно виділити слідуючи компоненти: культура діяльності, культура спілкування, культурно-гігієнічні навички і звички.

Культура діяльності проявляється в поведінці дитини на заняттях, в іграх, під час виконання трудових доручень.

Формувати у дитини культуру діяльності - це значить виховувати у неї звичку утримувати в порядку місце, де вона працює, навчається, грається; звичку доводити до кінця розпочату справу, бережно відноситись до іграшок, речей, книг.

Діти в середньому, а особливо в старшому дошкільному віці повинні навчитися готувати все необхідне для занять, праці, підібрати іграшки відповідно до ігрового змісту.

Важливий показник культури діяльності - це природна тяга до цікавих, змістовних занять, уміння цінувати час. В старшому дошкільному віці дитина учиться регулювати свою діяльність і відпочинок, швидко і організовано виконувати гігієнічні процедури, ранкову гімнастику. Це буде доброю основою для формування у неї навичок ефективної організації праці.

Для визначення досягнутого у вихованні культури трудової діяльності можна використати такі показники, як уміння і бажання дитини працювати, інтерес до виконуваної роботи, розуміння її цілей і суспільного змісту; активність, самостійність; виявлення вольових зусиль в досягненні потрібного результату; взаємодопомога в колективній праці.

Культура спілкування передбачає виконання дитиною норм і правил спілкування з дорослими і однолітками, які сформовані на повазі і доброзичливості, з використанням відповідного словникового запасу і форм звертання. А також ввічлива поведінка у громадських місцях, побуті.

Культура спілкування передбачає уміння не тільки діяти потрібним чином, але й утримуватись від непотрібних в даній ситуації дій, слів, жестикулювання. Дитину треба вчити помічати стан інших людей. Уже з перших років життя дитина провинна розуміти, коли можна побігати, а коли треба загальмувати свої бажання, тому що в певний час, в певній ситуації така поведінка стає неможливою, тобто діяти, керуючись почуттям поваги до оточуючих. Саме увага до оточуючих у поєднанні з простою, природністю в умінні розмовляти і проявляти свої почуття характеризують таку важливу якість дитини, як спілкування.

Культура спілкування (обов'язково) не можлива без культури мови. Культура мови передбачає наявність у дошкільника достатньої кількості запасу слів, уміння говорити лаконічно, зберігаючи спокійний тон.

Уже в молодшому, а особливо в середньому дошкільному віці, коли дитина засвоює граматичну будову мови, учиться правильно будувати прості речення, його привчають називати дорослих по імені та по батькові, на "Ви", коригують вимову, участь дітей говорити в нормальному темпі, без скоромовок чи розтягування слів. Не менш важливо в цей же час навчити дитину уважно слухати співрозмовника, спокійно стояти під час розмови, дивитись в лице розмовляю чому.

Під час навчально-виховних міроприємств, які організовані педагогом, питання і відповіді дітей в значній мірі регламентовані завданнями, змістом матеріалу і формами органіці дітей. Зрозуміло, що культура спілкування їх в таких процесах формується швидше і легше. Але не менш важливо виховувати культуру спілкування у повсякденному житті, у різних видах їх самостійної діяльності. З другого боку, оволодіння культурою мови допомагає активному спілкуванню дітей у спільних іграх, в багатьох випадках попереджує між ними конфлікти.

Культурно-гігієнічні навички - важлива складова частина культури поведінки. Необхідність в охайності, утримання в чистоті обличчя, рук, тіла, зачіски, одягу, взуття продиктована не тільки вимогами гігієни, але й нормами людських відносин. Діти повинні розуміти, що в дотриманні цих правил проявляється повага до оточуючих, що любій людині неприємно доторкатись до грізної руки чи дивитись на неохайний одяг. Неохайна людина, яка не слідкує за собою, своїм зовнішнім виглядом, своїми поступками, як правило, неохайна і в роботі.

Педагоги і батьки повинні постійно пам'ятати, що прищеплені в дитинстві навички, ва тому числі культурно-гігієнічні, приносять людині велику користь на протязі всього життя.

Культуру споживання їжі часто відносять до гігієнічних навичок. Але її значення не тільки у виконанні фізичних потреб. Вона має і етичний аспект - адже поведінка за столом базується на повазі до сидячого поруч, а також до тих, хто приготував їжу.

З дошкільного віку діти повинні засвоїти певні правила: не можна класти лікті на стіл під час їди; їсти треба з закритим ротом, не поспішаючи, старанно пережовуючи їжу; бережливо відноситись до хліба та інших продуктів харчування; правильно користуватись столовими приладами. Оволодіння культурою споживання їжі - нелегка для дошкільнят справа, але здійснювати формування цих навичок необхідно, треба добиватись, щоб діти їли із задоволенням, апетитом і охайно.

Однією із задач виховання дітей першої молодшої групи - формування у них передумов моральної поведінки і культурно-гігієнічних навичок. Діти третього року життя, які тільки що прийшли в дитячий садок, відрізняються один від одного рівнем вихованості, володінням різними навичками і тільки починають звикати до нової для них обстановки. Звідси - особливе значення в роботі з малятами набуває індивідуальний підхід до кожної дитини.

Перш за все педагогу необхідно досягти довір'я дитини, тому що рішаючим методом виховання малят є безпосереднє спілкування з ними вихователя.

Створення (умов) передумов культурної поведінки маленької дитини ведеться по кількох напрямках. Один із них - формування уміння гратись і займатись справами, споживати їжу, спати під час тихої ї години, одіватись, вмиватися разом з групою однолітків, поруч з товаришами, тобто в колективі.

При цьому в дітей розвивається почуття колективізму. Не менше важливо прищеплювати інтерес до трудових дій дорослих, бажання допомогти їм, а пізніше - і самостійно виконувати нескладні трудові дії по самообслуговуванню. Виховання бережливого відношення до іграшок і речей, уміння побороти невеликі труднощі і доводити діло до кінця, почуття вдячності за турботу і догляд, почуття симпатії, дружелюбства до дітей і дорослих - все це основі програмні напрямки педагогічної роботи вихователя дитячого садка.

Важливим завданням у роботі з дітьми є виховання культурно-гігієнічних навичок - охайності, акуратності в побуті, навичок культури споживання їжі як невід'ємної частини культури поведінки.

Щоб полегшити дитині засвоєння нових навичок, необхідно зробити цей процес доступним, цікавим і захоплюючим. Це треба зробити тонко, не нав'язуючи, враховуючи вікову особливість дітей третього року життя - потяг до самостійності.

На протязі молодшого дошкільного віку дитина набуває навичок, оволодіння якими вимагає від неї певних зусиль.

Багаторазово повторюючись у різних режимних процесах "Такі дії, як самостійне одягання, причісування. Умивання і т.і., від яких дитина отримує радість; діти засвоюють, що і в якій послідовності треба робити.

Образ тих чи інших дій повинен скластися у свідомості дитини до того, як вона приступить до їх практичного здійснення. Тому спочатку треба показати необхідну дію, а потім вправляти у них дітей.

Треба пам'ятати ще одну важливу особливість формування навичок культурної поведінки у малят: по мірі оволодіння новими діями дітям хочеться неодноразово їх повторювати.

Малята перетворюють ці дії в гру. Вихователь спостерігаючи за цим, підключається до гри і направляє дії дитини на закріплення навички. Повторюючи таким чином прийоми правильних дій, маленькі діти починають більш ретельно їх виконувати.

Другий також вельми ефективний спосіб 0- використання ігор (з лялькою, водою та ін.). Під час задоволення інтересу дитини, що з'явився, о нових для нього дій. При неодноразовому їх виконанні, навичка стає міцною. Такі ігри в той же час дозволяють дітям добиватись більш раціональних дій під час режимних процесів. Для закріплення навички треба також використовувати заохочення маляти за правильно виконане завдання.

Характер оцінки дій і поступків змінюється в залежності від підвищеного рівня закріплення у дітей навичок культури поведінки. Якщо спочатку зусилля дітей, направлені на самостійне виконання тих дій, постійно заохочуються і оцінюються позитивно, то в подальшому до них треба відноситись, з одного боку, як до необхідного явища, а з іншого - оцінювати якість дій.

Ігрові прийоми, використані вихователем і викликаючи у дітей позитивні емоції, забезпечують більш високе сприйняття дитиною моральних правил поведінки. Педагог ненав'язливо виробляє інтелектуально-емоційне відношення дітей до конкретних правил суспільної поведінки, закріплює їх на практиці, викликає у малят потяг до доброзичних дій. При цьому процес виховання стає природнім, дитина н відчуває себе його об'єктом.

Для засвоєння дітьми прийомів одівання в гру можна включити і ляльок. В групі повинна бути велика лялька з підбором одягу.

Для засвоєння дітьми найбільш важливих правил культурної поведінки доцільно використовувати колективні ігри-заняття, ігри-вправи, ігри-інсценізації. Вони допомагають вихователю вирівняти рівень оволодіння навичками кожною дитиною групи.

Через ігри-заняття вихователь може в захоплюючій формі не тільки розкрити зміст вимог в необхідній послідовності, але і зв'язати ці вимоги з конкретними вчинками маляти, що дає можливість закріпити позитивне відношення до їх виконання в повсякденному житті.

З переходом дітей у другу молодшу групу, програмні вимоги до виховання навичок культури поведінки, ускладнюються. У дітей на четвертому році життя продовжують формувати самостійність, вміння переборювати невеликі труднощі. Ставляться більш складніші вимоги до виконання дій в ході режимних процесів, бережливого відношення до іграшок, до праці старших. Крім цього, вихователь тепер більше уваги повинен приділити формуванню. У дітей навичок і виконання ними правил ввічливого спілкування, організованої поведінки в дитячому садку, дома, на вулиці.

Плануючи роботу, педагог особливу увагу приділяє формуванню таких якостей особистості, як чуйність, уважність, передбачливість, тактовність, які допомагають дитині бачити і розрізняти стан людини, вирішити, як потрібно поступити в кожному конкретному випадку, щоб не причинити оточуючим неприємностей.

Рівень розвитку дітей четвертого року життя дозволяє дещо підвищити програмні вимоги до морально направлених ігор-занять, ігор-вправ, інсценізацій. Тепер вони будуються так, щоб кожна попередня вправа спиталась на досвід дітей, набутий раніше. Таким чином забезпечується більш швидке і міцне засвоєння навичок.

Принципом проведення ігор стає більш широкий і комплексний вплив на свідомість і моральні почуття дітей, а також надати можливість їм вправлятись у здійсненні потрібних дій, вчинків. Поступово дітям надається все більше самостійності, пропускаючи показ дій, складається можливість для самостійних вправ з культури поведінки.

Щоб досягти єдності між уявленнями про те, як треба себе вести, і конкретною поведінкою дитини, треба широко використовувати вправи ігрового характеру. Дорослий, використовуючи різні засоби і форми роботи, повинен тонко і ненав'язливо, але постійно збуджувати дітей додій до того часу, поки вони не звикнуть самостійно виконувати роботу.

Вправи по виконанню дій за зразком вихователя - своєрідне і необхідне ля формування навички тренування поведінки дітей.

Поступово ігрові вправи і завдання треба ускладнювати, демонструючи дії в комплексі.

Після проведення ігор, занять, вправ на тему "Підтримання порядку" діти гостріше помічають безпорядок.

Вихователь продовжує виховувати у дітей почуття любові, поваги до близьких. Не четвертому році життя вже можна поставити більш складну виховну задачу. Тепер вихователь намагається допомогти дитині осмислити своє відношення до мами, тата, бабусі. Тут можна провести такі заняття "Наші мами", "Наші добрі поступки".

Діти п'ятого року життя спостережливі, активні. Їхні інтереси стають різносторонніми. Збільшується об'єм знань, розширюється можливість знайомства дітей з явищами суспільного життя.

Поєднання керівництва практичні повсякденно самостійно діяльності дітей в дитячому садку і дома із залученням їх уваги до праці дорослих, суспільному значенню цієї праці, допомагають успішному вирішенню завдань виховання, поваги до старших, культури спілкування з ними.

Хороший засіб для цього - правильне відображення таких дій в заняттях та іграх: "Чим можна порадувати маму" і ін.

Нового якісного рівня досягають на даному віковому рівні ігри. Діти розвивають сюжети ігор в "сім'ю", "дитячий садок", "пошту", "магазин", відображаючи отриманий в процесі спостереження, досвід. Створюючи умови для ігор і керуючись ними, вихователь турбується про те, щоб їх зміст і сам хід гри носили виховуючий характер.

Устремління дітей до копіювання. Їх зростаюча активність робить особливо важливою повсякденну виховну роботу з дітьми. Посилюються вимоги од культури педагога, а також обов'язкового виконання самими дітьми вимог і правил культури поведінки. Збільшується роль вправ, наочного показу зразків культури поведінки в різних ситуаціях. Такий показ дає можливість вихователю своєчасно попередити конфлікти, закріпити позитивні сторони взаємовідносин дітей. Не менш важливо, звичайно, що показ і пояснення до нього роблять зрозумілими для дітей мотиви дій.

Вихователю важливо своєчасно показати чи пояснити спосіб правильної поведінки.

Найважливішим педагогічним завданням у середній групі є виховання бережливого відношення до іграшок, предметів, матеріалів для саморобок, навчальних посібників. Суттєву роль при цьому грають підбір іграшок для відтворення. Культура їх зберігання і користування ними.

Важливо також потурбуватись про обладнання ігрових куточків для різноманітної трудової діяльності дітей. Педагогічні завдання в середній групі дитячого садка з найбільшою повторною і ефективністю дозволяють вирішити сюжетно-рольові ігри, а також спеціально направлені ігри-заняття, ігри-вправи, ігри-інсценіровки, котрі включаються в педагогічний процес поряд з іншими засобами і методами виховання. Висока емоційність дітей даного віку дозволяє педагогу легко викликати їх інтерес до правил культурної поведінки, якщо він уміло зв'яже ці правила з тими конкретними ситуаціями і поступками, які мають місце в житті групи.

Одночасно з подібними іграми вихователь кожного дня в побуті, в режимних процесах спрямовує зусилля на формування у дітей інтересу до однолітків, побуджуючи у них проявлення доброзичливості, турботу про тих, хто поруч. В середній групі нове значення набуває виховання культури трудової діяльності, де формується відповідальність за доручену справу, розуміння значення результатів своєї праці для інших. У другій половині року під керівництвом вихователя вводяться чергування. Хорошою підготовкою для нього можуть служити ігри-вправи, наприклад, "Ми чергуємо в їдальні".

Виховання культури поведінки ускладнюється тим, що ставлячи дітям нові вимоги, педагог повинен постійно закріплювати уже сформовані в молодших групах навички, уміння.

З цією ціллю можна активно використовувати репродукції картин, фотографії, малюки.

Свідоцтвом міцного засвоєння навичок міцного засвоєння навичок і звичок культури поведінки може служити аналіз записів у щоденнику. Якщо записи у ньому свідчать, що в поведінці дітей н спостерігається розриву між засвоєними знаннями про те, як треба вести себе, і їх поведінкою в подібних ситуаціях, значить, навичка і звички культури поведінки наданому етапі засвоєні дитиною досить добре.

У дітей старшої групи необхідно активно і послідовно формувати дружні взаємовідносини, звичку гратись і спільно працювати, уміння підкоритись вимогам дорослих і встановленим нормам поведінки.

Головним в ціле направленій виховній діяльності педагога не щаблі старшого дошкільного віку, продовжує залишатись організація життя та діяльності дитини. Разом з тим виникає необхідність систематизації тих уяв про норми поведінки, які він придбав на протязі всього попереднього періоду.

Ефективним методом уточнення і систематизації моральних уявлень старших дошкільників є етична бесіда. Головна мета етичної бесіди полягає в тому, щоб сформувати у дитини моральні мотиви поведінки, якими б вона могла користуватись у своїх проступках.

Поведінка вихованців старших груп переконливо свідчить про те, що у цьому віці поступово проходить перехід від сприймання змісту окремих поступків (добре - погано) до узагальнених понять про хорошу поведінку.

В цьому віці дитина уже в змозі оцінювати свою поведінку і оточуючих.

Включаючи в життя дітей нові правила, вихователю необхідно постійно слідкувати за обов'язковим їх виконанням.

Для розв'язання програмових задач виховання культури поведінки в громадських місцях можуть бути використані ігри-вправи: "Ми їдемо є транспорті".

У старшій групі вихователь повинен приділяти багато уваги удосконаленню навичок особистої охайності, акуратності, культури споживання їжі. Показником їхнього засвоєння ж постійне скорочення часу, який діти витрачають на виконання гігієнічних процедур, якість їх виконання.

Самостійність.

Треба своєчасно потурбуватись про правильну орієнтацію дітей в найближчому оточенні. Дитина повинна знати свою домашню адресу, бути знайомою з основними правилами дорожнього руху та ін. Тут можна використати ігри-вправи, як "Наша вулиця".

Перед переходом у підготовку групу у вихованні моральної поведінки необхідно зробити суттєвий акцент на прищеплення більш глибокого інтересу дітей до своєї товаришів, їх людських якостей, їхніх захоплень, Це важливо і для розширення кругозору дітей, і у вихованому процесі культури поведінки.

Основним завданням морального виховання дошкільням підготовчої групи є перш за все закріплення, поглиблення і розширення всього того, що вони придбали за весь час перебуванні в дитячому садку.

Особливо увага вихователя повинна бути спрямована на виховання потреб у виконанні правил особистої гігієни і в природній взаємодопомозі дітей в різних режимних процесах, у формуванні вольових якостей і культури поведінки.

Завдання виховання культури поведінки вирішуються на основі цілеспрямованого відбору методів і прийомів, найбільш вдалого їх поєднання, які забезпечують взаємозв'язок навчально-пізнавальної і самостійної діяльності дошкільників. Необхідно враховувати, як на поведінці дітей відображаються їхні враження, які отримують в результаті спостережень різних життєвих ситуацій. Тому особливе значення набувають індивідуальні бесіди і групові етичні бесіди; а також ігри-інсценізації, ігри-вправи. Доповнюючи один одного, вони дозволяють формувати моральний світ старшого дошкільника, соціальне спрямування його поведінки.

Використовуючи морально спрямовані методи виховання, педагог формує етичні поняття, культуру поведінки у громадських місцях, культуру взаємовідносин, культуру пам'ятати, що в підготовчій групі не втрачають своєї значимості ігрові прийоми, включені в виховний процес, в поєднанні з етичними бесідами , педагог ненав'язливо розкриває перед дітьми наочні зразки щоденного спілкування.

Важливо також, щоб морально спрямовані заняття, бесіди складались не тільки з правил етикету, але й з цікавих практичних вправ з культури спілкування. Тоді можна ефективно впливати на внутрішній світ дитини.

Ефективність формування доброзичливих суспільних мотивів поведінки підвищується, якщо педагог встановлює органічні зв'язки між різноманітними видами дитячої діяльності.

Вихователю. Важливо також постійно вести записи спостережень про вчинки дітей.

Зв'язок між різними напрямами виховного процесу треба намітити і прослідкувати в різноманітних варіантах з використанням всього комплексу методів, засобів, прийомів. Продумане використання багатоваріантних зв'язків дозволяє "червоною ниткою" провести виховання культури поведінки через всі процеси навчання на заняттях, ознайомленням з навколишньою дійсністю, ігри, конструкторський, образотворчий, музичний та інші види діяльності дітей. Конкретна реалізація взаємозв'язку виховного процесу самостійна діяльність.

Виховання культури поведінки спрямоване на виклик у дитини до максимальної самостійності у виконанні правил особистої гігієни, щоб навички і вміння особистої охайності, акуратності, культури споживання їжі переросли у потребу. При цьому вихователь повинен неодноразово підкреслювати соціальне значення правил акуратності: їх виконання це признак поваги до близьких, знайомих і взагалі до оточуючих.

На закріплення культурно-гігієнічних навичок і звичок спрямовані деякі ігри-заняття, ігри-вправи. В залежності від їх конкретного змісту засвоюються різноманітні правила чи їх поєднання, наприклад: слідкуй за чистотою костюма, взуття, головного убору, мий руки перед їдою і після забруднення, правильно користуйся носовою хустинкою; слідкуй за зачіскою; знай розміщення речей, клади їх завжди на своє місце...

Вихователь планує декілька занять на тему "Мій день дома", в яких розкривається значення режиму дня для дитини.

Вихованець дитячого садка повинен бути завжди охайним, акуратним, чистим, підтягнутим - це вже він знає, принаймні, з чотирьох років. Тепер він, в недалекому майбутньому - школяр, повинне усвідомити, що це - природно і обов'язкова вимога суспільства до кожної людини. Тепер все це дитина повинна виконувати у швидкому темпі, повинна знати, як треба одітися у відповідності з сезоном, погодою. Набуті в дитячому садку такі навички - одна із основ самостійності під час навчання в школі.

Перевірити як засвоєні дітьми правила акуратності, можна під час вечора розваг. В одному із атракціонів, наприклад, дітям пропонують одне із завдань: хто швидше і охайніше збереться в школу взимку чи восени, тобто збере все необхідне для школи в портфель і вдінеться швидко, охайно і по сезону. Приймають участь у змаганні двоє або троє дітей.

Необхідність узагальнень моральних понять у дітей підготовчої групи зумовлена також і переходом дитини в школу, тими вимогами, які в найближчому майбутньому вимагатиме школа. Ці вимоги будуть у вигляді узагальнених правил "Веди добре себе на уроці", "Зразково поводь себе на вулиці", "Будь чистим і охайним", "Дотримайся розпорядку дня". У вирішенні цих завдань допоможуть бесіди, зміст яких допомагає виховувати у дітей почуття справедливості, відповідальності за результати своїх вчинків.

Значну частину бесід з дітьми треба присвятити питанням виховання культури спілкування.

Темою таких бесід можуть бути реальні вчинки дітей, які спостерігав вихователь, - це як правило, найбільш зрозумілий і дійовий матеріал. Наприклад: "Хлопчик шестилітка зайшов із татком в тролейбус. Жінка встала і запропонувала хлопчику сісти. Хлопчик сів. Тато і хлопчик сказали "Дякую". Запитати: "Діти, а як ви будете себе вести, коли вам запропонують місце? Чому?"

Доцільно також давати дітям різні доручення. Виконуючи їх, діти вправляються у ввічливості вертання: тут, як ніде, проявляється самоконтроль дитини.

Виховання культури поведінки у дошкільника не можливе тільки в межах дитячого садочка. Воно передбачає обов'язковий зв'язок з вихованням дітей у сім'ї координацію зусиль педагога і батьків. З цією ціллю використовуються загальні і групові батьківські збори, консультації, відвідування педагогом сімей своїх вихованців.

Процес морального виховання батьки можуть побачити і безпосередньо в дитячому садку - для цього організуються "Дні відкритих дверей".

Але в той же час треба знати, що батьки не повинні переносити методи виховання дитячого садка в сім'ю. Специфіка сімейного виховання зберігається. Вихователь планує відвідати більшість сімей до початку навчального року або на протязі першого місяця перебування дитини в дошкільному закладі. Це дає можливість вивчити умови життя дітей дома, виявити особливості виховання і поведінку дітей в кожній сім'ї, рівень вихованості; виявити рівень педагогічної культури батьків; враховуючи особливості кожної сім'ї, спланувати конкретний зміст роботи з нею.

В роздягальні бажано оформити стенд для батьків, де було б в наочній формі розкрито питання виховання культури поведінки - її значення. Суть, необхідність, а також реальні можливості дітей.

Здійснити дійову педагогічну допомогу сім'ї можна і шляхом узагальнення і розповсюдження позитивного досвіду сімейного виховання.

Отже, вихователь веде з батьками роботу у трьох напрямках. По-перше, він вивчає досвід сімейного виховання і враховує всі його досягнення і недоліки у своїй педагогічній діяльності. По-друге, він здійснює дійову допомогу батькам у вихованні дітей. І по-третє, координує роботу з дітьми дитячого садка і батьків. Органічна злагодженість у роботі дитячого садка і сім'ї - один із найважливіших принципів повноцінного виховання дітей.

Отже, процес виховання культури поведінки дуже складний, передбачає свідоме і своєчасне застосування педагогом багатого арсеналу різноманітних методів. Необхідна також "рухливість" засобів виховання, їхнє постійне коригування. Педагог повинне уважно слідкувати за тим, як кожний із його вихованців сприймає виховний вплив. Потрібно якомога раніше визначити рівень морального виховання кожного із дітей. Спостереження дозволяють виявити у кожної дитини відповідні їй особистості вчинків, інтересів, відносин з оточуючими, труднощі у засвоєнні навичок культури поведінки. Це, в своє чергу, служить основою для оцінювання динаміки розвитку дитини і коригуванню майбутнього процесу виховання.

 

 


1
2
3
4
5
6
7
8